Переселенець з Луганська в суді вимагає скасувати обмеження на перевезення їжі та ліків з/до ЛДНР

Визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 року № 99 «Про затвердження Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції».
2. Визнати протиправним та нечинним Наказ Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб від 24.03.2017 року № 39 «Про затвердження Переліку та обсягів товарів, дозволених для переміщення до/з гуманітарно-логістичних центрів та через лінію зіткнення». Такі вимоги за пІдтримки юристІв ЧугуЇвськоЇ правозахисноъ групи , УГСПЛ та інформаційної підтримки блогерів проекту «Голос жінки має силу» переселенець висунув до керівництва України. Мотиви — обмеження конституційних прав на достатній рівень життя, зокрема, лікування та харчування

ПОЗИВАЧ: Кузнецов Владислав Олегович,

взятий на облік як внутрішньо переміщена особа:

ВІДПОВІДАЧ 1: Кабінет Міністрів України
01008, м. Київ,
вул. Грушевського,12/2
тел. (044) 256-63-33

ВІДПОВІДАЧ 2:
Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів

Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 14-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», прийнято Постанову від 01.03.2017 року № 99 «Про затвердження Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції» (надалі – Постанова № 99), якою Кабінет Міністрів України, зокрема, постановив:
9. Фізичні особи здійснюють переміщення товарів у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі автомобільним транспортом за переліком та обсягами (вартість, вага, кількість), що затверджуються МТОТ.
31. Місце розташування гуманітарно-логістичних центрів затверджується керівником антитерористичної операції.
Порядок провадження торговельної діяльності, правила торговельного обслуговування та надання послуг в гуманітарно-логістичних центрах визначаються обласними військово-цивільними адміністраціями відповідно до законодавства.
Перелік та обсяги (вартість, вага, кількість) товарів, що переміщуються до/з гуманітарно-логістичних центрів та через лінію зіткнення, визначаються МТОТ.

Відповідно до п. 9 Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затвердженого Постановою № 99, Міністром з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб було видано Наказ від 24.03.2017 року № 39 (надалі – Наказ № 39), яким, зокрема, затверджено Перелік товарів, дозволених для переміщення до/з гуманітарно-логістичних центрів та через лінію зіткнення (надалі — Перелік).
Наказом № 39 Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, зокрема, установив такі обсяги товарів (крім особистих речей та підакцизних товарів), що переміщуються фізичними особами:
через лінію зіткнення з неконтрольованої території на контрольовану територію та у зворотному напрямку — товари, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10 000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 75 кг на одну особу;
з контрольованої території до гуманітарно-логістичних центрів — товари, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10 000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 75 кг на одну особу;
з гуманітарно-логістичних центрів на неконтрольовану територію — товари, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 20 000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 150 кг на одну особу.
Фізичні особи, що прямують через лінію зіткнення з неконтрольованої території до гуманітарно-логістичних центрів, мають право переміщувати особисті речі відповідно до Переліку.
Особисті речі та підакцизні товари переміщуються в обсягах, визначених в Переліку.

Згідно з Переліком, для переміщення до/з гуманітарно-логістичних центрів та через лінію зіткнення дозволені такі товари:
Харчові продукти:
борошно пшеничне, житнє;
хлібобулочні вироби;
макаронні вироби;
крупи;
яловичина;
свинина;
сало;
м’ясо птиці;
риба та морепродукти;
ковбасні вироби;
напівфабрикати;
молоко;
сметана;
сири м’які, тверді;
масло;
яйця курячі;
цукор;
олія соняшникова;
сіль;
прянощі;
овочі;
фрукти;
кондитерські вироби;
діабетичні товари харчового призначення;
вода питна (в тому числі бутильована);
чай фасований в упаковках, призначених для роздрібної торгівлі, загальною вагою не більше, ніж 2 кг.;
кава в зернах (смажена або не смажена), кава мелена, кава розчинна, в упаковках, призначених для роздрібної торгівлі, загальною вагою не більше, ніж 2 кг.
Непродовольчі товари:
побутова хімія;
письмове та канцелярське приладдя;
друкована продукція (періодичні видання, книги тощо)
товари особистої гігієни та індивідуальні косметичні засоби;
одяг, білизна, взуття (та інша галантерея);
дрібна побутова техніка;
садово-городній інвентар та інструменти — не більше п’яти одиниць;
один комплект (4 штуки) всесезонних або зимових, або літніх шин для легкових автомобілів, радіусом не більше 16 дюймів;
лікарські засоби у визначенні Закону України «Про лікарські засоби» — не більше п’яти упаковок або п’яти одиниць кожного найменування;
вироби медичного призначення для забезпечення життєдіяльності людини та контролю за її станом.
Підакцизні товари:
200 сигарет, або 250 грамів тютюну, або ці вироби в наборі загальною вагою, що не перевищує 250 грамів;
5 літрів пива, 2 літри вина, 1 літр міцних (із вмістом спирту більш як 22 %) алкогольних напоїв.
Перелік товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей громадян:
товари особистої гігієни та індивідуальні косметичні засоби у кількості, що забезпечує потреби однієї особи на період поїздки;
одяг, білизна, взуття, що призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні;
особисті прикраси, у тому числі з дорогоцінних металів та каміння, що мають ознаки таких, що були в користуванні (на особі в обґрунтованій кількості);
платіжні картки — не більше 3 одиниць;
один фотоапарат, одна кіно-, відеокамера разом з обґрунтованою кількістю додаткового приладдя;
переносні музичні інструменти — не більше двох штук;
один переносний звуковідтворювальний пристрій (у тому числі магнітофон, диктофон, програвач компакт-дисків тощо) з обґрунтованою кількістю плівок, платівок, дисків;
один переносний радіоприймач;
стільникові (мобільні) телефони — не більше двох штук;
один телевізор;
переносний (стаціонарний) персональний комп’ютер — не більше однієї одиниці і периферійне обладнання та приладдя до нього; флеш-карти — не більше трьох штук;
калькулятори, електронні книжки — не більше двох штук;
звичайна та/або прогулянкова дитячі коляски на кожну дитину, яка перетинає лінію зіткнення разом із громадянином, а у разі відсутності дітей — не більше однієї одиниці;
дві інвалідні коляски на кожну особу з інвалідністю, а у разі відсутності особи з інвалідністю — не більше однієї одиниці;
індивідуальні вироби медичного призначення для забезпечення життєдіяльності людини та контролю за її станом з ознаками таких, що були в користуванні;
лікарські засоби у кількості, що не перевищує п’яти упаковок кожного найменування на одну особу (крім лікарських засобів, що містять наркотичні чи психотропні речовини);
один годинник;
0,5 літра туалетної води та/або 100 грамів парфумів;
спортивне спорядження — велосипед, вудка рибальська, комплект лиж, комплект тенісних ракеток, інше аналогічне спорядження, призначене для використання однією особою;
власні речі з ознаками користування (меблі, посуд, кухонне приладдя, побутова техніка, постіль та постільна білизна, книги, зошити, канцелярське приладдя, килими, картини, освітлювальні прилади, інструменти, дитячі іграшки) в разі переїзду особи на проживання з неконтрольованої території на контрольовану територію.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для виконання акти — постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з преамбули Постанови № 99, остання прийнята відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 14-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», якими визначено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції; переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.
В той же час, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, визначено, що внутрішньо переміщена особа, зокрема, має право на сприяння у переміщенні її рухомого майна.
Таким чином, спеціальною правовою нормою, яка регулює особливості захисту прав та охоронюваних законом інтересів внутрішньо переміщених осіб, передбачено гарантію сприяння у переміщенні рухомого майна, належного внутрішньо переміщеним особам.
Крім того, Позивач звертає увагу суду на те, що, згідно з приписом ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, окрім передбачених законом випадків обмеження права власності. Таким чином, виходячи з принципів законності та верховенства права, постановами Кабінету Міністрів України і, тим більше, наказами міністрів не можуть взагалі встановлюватись обмеження щодо переміщення будь-яких товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, оскільки відповідні обмеження можуть бути встановлені тільки законами України.
Ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті з викладеним, позбавлення власника його майна повинно мати правомірну мету в «суспільному інтересі» (a legitimate aim «in the public interest»), обрані засоби мають бути належними (спроможні досягти мети в принципі) і пропорційними, що передбачає, зокрема, компенсацію при примусовому відчуженні (проте вимога щодо повної компенсації відсутня). Позбавлення власника його майна також має бути законним, а саме, відповідати не лише нормативно-правовим актам, а і принципу верховенства права, положенням Конвенції; складовою принципу «законності» є принцип «правової визначеності», що передбачає обов’язок органів влади при обмеженні права діяти відповідно до відомих (прозорих) та достатньо визначених правил («передбачуваних» з точки зору застосування), що виключають свавілля (вибірковість та непередбачуваність дій) (справа «Зубко та інші проти України»).

Таким чином, Постанова № 99, Наказ № 39 та Перелік встановлюють дискримінаційні норми щодо внутрішньо переміщених осіб, обмежують останніх у праві переміщувати їхнє рухоме майно, що є порушенням Конституції України, чинних міжнародно-правових договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; до того ж, вказані підзаконні нормативно-правові акти суперечать спеціальній правовій нормі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 27 КАС України, адміністративні справи, зокрема, з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України, в разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування, зокрема, нормативно-правового акта, суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У відповідності до ч. 5 ст. 245 КАС України, якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.
Згідно з ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Позивач є особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 лютого 2018 року № 0000478013 (додаток 3). Таким чином, Позивач належить до суб’єктів правовідносин, у яких застосовуються Постанова № 99, Наказ № 39 та Перелік.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 160 КАС України, Позивач зазначає наступне:
— заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви Позивачем не вживалося;
— Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного,
ПРОШУ:

1. Визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 року № 99 «Про затвердження Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції».
2. Визнати протиправним та нечинним Наказ Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб від 24.03.2017 року № 39 «Про затвердження Переліку та обсягів товарів, дозволених для переміщення до/з гуманітарно-логістичних центрів та через лінію зіткнення».
3. Стягнути на користь Позивача сплачений судовий збір.

Додатки:
1. Копія паспорта Позивача.
2. Копія ідентифікаційного номера Позивача.
3. Копія довідки від 16 лютого 2018 року № 0000478013.
4. Копії адміністративного позову з додатками для відповідачів.
5. Квитанція про сплату судового збору.

__.05.2018 року ____________ В. О. Кузнецов

#WomenVoicesCount #ГолосЖінкиМаєСилу