В останні роки в Україні до вразливих груп населення додалася група внутрішньо переміщених осіб (далі –ВПО), захист прав яких має бути одним із пріоритетів державної політики.

І дійсно, державою прийнято низку нормативно-законодавчі актів, де визначаються права ВПО, зокрема і на соціальну підтримку у різних її формах, і деякі механізми їхньої реалізації, основними з яких є два Закони України – «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Проте становище вимушених переселенців з прийняттям цих законів суттєво не покращилось, якщо зважити на такі проблеми, як житло, медичне обслуговування, психологічні проблеми.  Виключенням є лише ситуація із залученням абітурієнтів з непідконтрольних українській владі територій до навчання у закладах вищої освіти переважно на бюджетній основі через центри «Донбас – Україна» та «Крим –Україна».

З огляду на це, вважаємо, що для того, щоб покращити ситуацію з реалізацією прав ВПО, слід окреслити основні проблеми, які цьому заважають.

Так, виявлені проблеми можна згрупувати таким чином:

— проблеми інституційно-організаційного характеру;

— проблеми, що стосуються нормативно-законодавчого забезпечення прав вимушених переселенців на соціальну підтримку;

— проблеми, пов’язані із фінансуванням заходів на підтримку ВПО, які передбачено у нормативно-правових актах.

Проблеми реалізації прав вимушених переселенців, що мають інституційно-організаційний характер, полягають у відсутності виокремлення вимушених переселенців у цільову групу, на яку спрямовано профінансовані спеціальні програми з соціальної підтримки, і єдиного центру визначення змісту й координації такої підтримки, а також наявності рис бюрократизму надання такої підтримки й непідготовленості кадрового складу до роботи з новою для них групою клієнтів. Фактичне «розчинення» вимушених переселенців серед інших верств населення, які також потребують соціального захисту, послаблюють ефективність їхньої соціальної підтримки.

Бюрократизація пронизує процес здійснення соціальної підтримки ВПО з боку державних структур зверху донизу. Бюрократизм виявляється у вигляді неуважного ставлення працівників державних установ до проблем ВПО, і це інколи відбувається навіть під час надання їм соціальних послуг. Така неуважність може проявлятися не лише під час особистого спілкування, що можна пояснити перевантаженістю соціальних працівників, адже з початку масового переміщення кількість працівників соціальних служб майже не змінилась.

Частково бюрократизм і неуважність до проблем ВПО має однією з причин непідготовленість кадрового складу державних установ, у тому числі і соціального спрямування, до роботи з новою для них групою клієнтів. Ця непідготовленість виявляється у відсутності знань щодо особливостей психології людей, які перебувають у стані вимушеного переміщення і які пережили бомбардування, втрату усталеного способу життя й усталених, роками вибудованих соціальних зв’язків, інколи родичів і друзів, та специфіки застосування технологій і методик роботи із ними, а також відсутності вмінь психологічно налаштовуватися на роботу з цією групою клієнтів. Короткострокові семінари проблему суттєвого підвищення рівня кваліфікації працівників державних установ у галузі надання соціальної підтримки вимушеним переселенцям вирішити не можуть.

Також звернемо увагу на те, що загальними проблемами є неповнота врахування в юридичних документах труднощів, з якими стикаються переселенці, і неузгодженість нормативно-законодавчих актів між собою та з низкою міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини. Це стосується, зокрема, унормування механізму отримання пенсій вимушеними переселенцями, який фактично прив’язує їх до певного місця перебування на підконтрольній території, позбавляючи права на вільне пересування навіть контрольованою територією України. Не відповідає реальним потребам ВПО і сума щомісячної адресної грошової допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Проблеми, пов’язані з фінансуванням заходів на підтримку ВПО, які передбачено у нормативно-правових актах, мають декілька складників.

По-перше, це відсутність запланованого фінансування у нормативно-законодавчих документах.

По-друге, це нераціональне використання виділених на підтримку ВПО коштів.

По-третє, заплановані обсяги фінансування програм підтримки ВПО не відповідають їхнім потребам.

Таким чином, реалізації прав ВПО на соціальну підтримку, яка й досі не має системного характеру, заважають перш за все проблеми інституційного (організаційного й нормотворчого) і фінансового характеру. Пошуки ефективних шляхів їхнього розв’язання – це завдання подальших розвідок.

Публікації правової корисної інформації здійснюються в рамках проекту «Права людини в дії» за підтримки USAID.