Щодо резолюції №2133, яка була прийнята 12 жовтня 2016 року Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ), четвертий пункт якої містить таке: «У відповідності до норм міжнародного права, Російська Федерація, яка де-факто здійснює контроль над цими територіями, несе відповідальність за захист їх населення. Тому Росія повинна гарантувати права людини для всіх жителів Криму, «ЛНР» та «ДНР».

Прийняття цієї резолюції дозволяє по-новому подивитися на зобов’язання України щодо виплат пенсій та соціальної допомоги на окупованих територіях – чи має Україна продовжувати виплати та які наслідки прийняття резолюції ПАРЄ для окупованих територій.

Пропоную зупинитися на кількох моментах в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, адже потрібно дуже чітко уявляти собі, що вона собою представляє, чи створює якісь обов’язкові правові передумови і якого роду вони. В самому тексті резолюції є кілька формулювань, яких раніше наші західні партнери намагалися уникати. Перш за все важливо, що «ДНР» і «ЛНР» проголошені державами де-факто.

Слід сказати, що поняття держави де-факто, якщо говорити мовою права, істотно відрізняються від зон безправ’я, сірих зон або навіть квазідержав. З точки зору міжнародного права, держава де-факто характеризується двома особливостями:

• держава де-факто має певні стабільні правові інститути чи квазіправові інститути, які здатні контролювати ситуацію протягом досить тривалого часу, а іноді навіть протягом десятиліть, і це, швидше за все, свідчить про «зраду», про те, що наші західні партнери вже змирилися, що ці території все-таки відійшли від України в тій чи іншій мірі;
• держава де-факто не може існувати без якогось потужного зовнішньополітичного актора, по суті, економіка держав де-факто тримається на одному лише зовнішньополітичному акторі, який надає подібного роду територіям всіляку підтримку.

І ось визнання таким зовнішньополітичним гравцем, без якого «ЛНР» і «ДНР» не може існувати, Російську Федерацію, що закріплено в п’ятому пункті резолюції, каже, що західна спільнота бачить саме Російську Федерацію не тільки винуватицею наших бід, але й визнають, що саме РФ контролює на сьогоднішній день бунтівні території.

Виникає питання: наскільки ця резолюція ПАРЄ, незалежно від її вигідних або невигідних для України оцінок, має зобов’язуючу силу для міжнародних судових трибуналів? Адже чи не кожен зіткнеться з тим, що єдине місце, де можуть переселенці з Донбасу і жителі, які постраждали в результаті війни, добитися справедливості – або національні суди, або, найчастіше, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Нам, юристам і правозахисникам, украй важливо розуміти, наскільки ця резолюція ПАРЄ має зобов’язуючу силу для ЄСПЛ.

Аналіз практики ЄСПЛ підводить нас до того, що даний судовий орган не пов’язаний, принаймні юридично, жодними документами, що виходять від політичного органу, яким є ПАРЄ. У «внутрішній кухні» ЄСПЛ використовується автономне тлумачення понять.

ЄСПЛ не пов’язаний ні змістом, який входить до відповідного поняття в національному законодавстві держав-учасниць конвенції, ні баченням, яке закладене в актах «soft law», яким є ПАРЄ. Отже, не можна говорити про те, що тільки на підставі резолюції №2133 Україна може повністю відмовитися від виплат жителям Донбасу і від даних територій, тому що, з точки зору ПАРЄ, вони знаходяться під ефективним контролем Росії.

Цей комплекс проблем Європейського суду з прав людини ще тільки треба буде розв’язати. Дуже не хотілося б, щоб ми сьогодні починали святкувати перемогу, фактично не маючи її в руках.

Олександр Євсєєв, громадська організація «Український інститут майбутнього», виступ на круглому столі «Вплив резолюцій ПАРЄ на українську політику щодо окупованих територій. Чи відповідає Україна за виплати пенсій і соціальної допомоги на окупованих територіях?»